Я вовком би вигриз бюрократизм,
Мандати не варті нічого.
До всіх чортів з матерями котись
Усякий папірчик Та цього...

Проходячи фронтом купе та кают
Чиновник роботою тішиться.
Здають паспорти, та і я здаю
Свою пурпурову книжицю.

Одним паспортам – в усмішці роти,
Від інших – не задоволені,
Шанобливо, бачу, беруть паспорти
Британським левом оздоблені.

Очима виївши доброго дядю,
Вклонившись – а може, зглянеться, –
Неначе подачку, приймають всі ці
Паспорт американців.

На польський – глядять, як в афішу коза,
Аж око з орбіти на лоб виліза
На пиці жандарма спотвореній,
Звідки, мовляв, і що це за
Географічні нові утворення?

Пригнувши ледь-ледь голови качан,
Без почуттів, – я угледів,
Спокійно беруть паспорти датчан
Та різних усяких шведів.

Та ось, неначе хто пащу роздер
Вельмишановному пану.
Оцей чиновник бере тепер
Мою паспортину багряну.

Бере – наче бомбу, немов їжака,
Що голки гострі випростовує,
Бере, мов бритву, наче торка
Змію довжини двохметрової.

Скривив, підмогнувши, носій щоку,
Хоч речі знесе задарма він.
Жандарм показує поглядом щось сищику,
Сищик – жандармові.

О, як би хотіла жандармська каста
Мене відшмагати й розіп’ясти
За те, що в мене молоткастий,
Серпастий радянський паспорт.

Я вовком би вигриз бюрократизм,
Мандати не варті нічого.
До всіх чортів з матерями котись
Папірчик усякий. Та цього...

Я дістаю із широких штанин
Дублікатом безцінного грузу.
Читайте та заздріть, я – громадянин
Радянського Союзу!