Ви пішли, як кажуть, у світ інший.
Порожнеча... Рій зірок у ній.

Ні авансу, ні пивниці більше.
Тверезі́й.

Ні, Єсенін, це не глузування.
Горе грудкою у горлі – не смішок.
Бачу, як рукою з розрізаням,
Ви кісток своїх качаєте мішок.
– Припиніть! Невже не зрозуміли?
Колір крейди ж щоки побілив!
 
 
Ви ж таке тут загинати вміли,
Що ніхто на світі більш не вмів.
То ж чому? Навіщо? Диво всіх зім’яло.
Критики бурмочуть: – А цьому вина –
Те... та се... Найбілша: змички мало,
В результаті – море пива і віна.
Замінити би, мовляв, богему класом –
Клас впливав на вас, було б не до війни.
Ну, а клас – що, заливає спрагу квасом?
Клас – теж випити, як кажуть, не дурний.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Погань ще не встигла порідіти.
Справ багато – тільки-но встигай.
Треба все життя переробити,
Переробиш – отоді співай.
Час наш – важкуватий для пера,
Та скажіть, каліки і калікши,
Де, коли, який великий вибирав
Шлях легкий, що протоптали інші?
Слово – полководець людства сили.
Марш! Щоб горе ззаду ядрами рвалось,
Й вітром до старого дня зносило
Тільки плутанину цих волоссь.
Не обладнана для сміху доля наша.
Радість – у прийдешніх днях позначно.
Вмерти у цьому житті не важко.
От життя зробити – важче значно.