Ніч українську чи знаєте ви?
Ні, ви не можете знати ці ночі!

Небо від диму – чорніше брови.
Зорі герба – волошковії очі.
Там, де горілкою, юною кров’ю
Січ вирувала заради мети.
Дротом приборкали хвилі Дніпров’я:
Змусили вир на турбіни текти.
І Дніпро – по дротових вусах –
Струмом вже тече по корпусах!

Знаємо: палить той Чаплін, чи ні.
Знаємо Риму безрукі руїни.
І по якій всі краватки ці́ні –
В Дугласа. Знаєм хіба Україну?
Знань вантаж в росіян – на гріш.
Тим, хто поруч, пошани мало.
Знають борщ український лиш.
Знають всі українське сало.
І з культури верх зняли легенько.
Окрім двох прославлених Тарасів –
Бульби та відомого Шевченка, –
Не згадають, скільки не старайся.
Також попишатись, від нудоти,
Висуне нового аргумента:
Візьме та розкаже анекдоти –
Мовою, на кшталт інтелігента.
Кажу собі: товаришу москаль,
Ти жартів на країну цю не скаль!
Розучіть цю мову на штандартах.
Лексиконом гордим і по картах.
Мова і велична, і проста.
«Чуєш, розрахунку час настав!»
Що ще є уживане й тихіше
Слова, так пошарпаного, «слышишь»?
Суть просту в слова свої сховав.
Хочу, – може, ти мене відчуєш –
Стали щоб усі мої слова
Повними! Такі, як слово «чуєш»...

Вільні ж бо люди! Ти – не вартовий!
Їх не стовкти в одну кучу в уроччі!
Ніч українську чи знаєте ви?
Ні! Українські не знаєте ночі!