Ми знаємо, курить, чи що п’є Чаплін.
Ми знаємо Риму безрукі руїни.
Ми знаємо Дуласа галстук в крапку...
А що ми знаємо про Україну?
Від знань росіянин чоло не морщить –
Тим, хто поруч – поваги мало.
Знають про український борщ,
Знають про українське сало.
І з культури зняли лиш пінку:
Окрім двох прославлених Тарасів –
Бульби та Шевченка три сторінки,
Більше з нас не вижмеш, – скільки не старайся.
А якщо притиснуть – червоніє рожею.
Застарілий доказ висуває знову:
Візьме та й розкаже декілька розхожих
курйозів про цю українську мову.
Кажу собі: товаришу москаль,
На Україну зуби не скаль.
Вивчіть мову, що на стягах – лексиконах стала,
Бо вона велична і проста:
“Чуєш, сурми заграли, час розплати настав...”
Що може бути більш обтріпаним й тихішим
Ніж це слово затрапезне: «слышишь»!?
Я чимало слів придумав вам,
Зважуючи їх одне мудрую,
Хочу, щоб були моїх віршів слова
ясноважними, як слово «чуєш».

Народи не змелеш – ось в чому річ.
Не дуже себе величаймо.
Чи знаємо ми українську ніч?
Ми української ночі не знаємо.