На сотні естрад слухняно йшов,
під тисячі поглядів сходив.
В країні моїй стільки різних є мов
та різних убрань і народів!
Насилу, піт проливши струмком,
крізь горло тонеля продерся
і виліз, і ось, простившись свистком,
із Курського рушив кур’єрський!
Заводи
женуться від лісу до хат,
хитливі берези й ялини,
і чиста,
неначе слухаєш МХАТ,
московська говірка лине.
З-за обріїв дальніх, де ліс чорно ліг,
хатки виглядають заховані.
Барвисті бочки їх з-під солом’яних стріх
по-різному мальовані.
Беріть із собою поезій мішок,
талантом налийтесь по вінця, –
у відповідь зичливий цідять смішок
уста юнака-українця.
Простори біжать, виростаючи знов,
Їх сонце пече – куховарка.
І поїзд уже біжить на Ростов,
далеко за димний Харків.
Поля – на мільйони хлібних тонн,
немов їх рівняють рубанки,
а в охрі пшениць посріблений Дон
блищить позументом кубанки.
Захрипши, продовжує поїзд ревти,
і ось почалось кавказьке, –
то голови цукру підносять хребти,
то в сонце – пожежні каски.
Лечу ущелинами бистро я.
Сивіють шапки й крижини.
Затисши кинджали, горяни стоять,
зорять із сідла осетини.
Брила вгорі снігова,
сохне внизу трава,
і сонце свій йод розлива.
Тбілісців пізнаєш за сотню метрів:
гуляють годинами денними
у модних шляпах, в блискучих гетрах
парижанами отакенними.
По-своєму вчиться абетки всяк,
аж цифри по-своєму сняться їм.
У кожного третього – мова своя
і власна у нього нація.
От якось, заклопотаний безліччю справ,
забув я готель, де ночую.
Адресу по-руськи в хохла я спитав.
Хохол відповів: «не чую».
Коли ж науковій віддаються темі,
Їм в російській мові завузько;
з Тбіліською Казанська академія
листується по-французьки.
І я Париж люблю, бігме, –
(чудові бульвари і площі).
От взяти, наприклад, – Бодлер, Малларме¹
тощо!
Та нам хіба, війську, що твердо іде
крізь бурі і роки колонами,
ростити на зміну собі бульвардьє
французистими піжонами?
Хто був без’язикий, тим квітнуть дає
свобода радянської влади.
Шукайте свій корінь і слово своє,
питайте в філологів ради.
Вглядайтесь в життя своє на віддалі,
змагайтеся в кожному заході
за те, що є добре на нашій землі,
за те, що є добре й на Заході.
Та місця нема ворожнечі мазку,
щоб душ молодих не вмастити!
Товаришу молодь! Дивись – на Москву,
на російську вуха гостріте.
Та будь я хоч негром старим-престарим,
труди поклав би шалені,
щоб російську знати тільки затим,
що мовив по-російськи Ленін.
Коли в жовтні гарматні громи вогневі
по вулицях кров’ю лилися,
я знаю, – рішалася доля в Москві
і Києві, і Тбілісі.
Ми бачим в Москві не державну петлю,
що землі, мовляв, заарканить.
Москву я не тільки, як руський, люблю, –
люблю, як мій стяг полум’яний!
Ввібрав я трьох мовних джерел потік.
Я не з кацапів-роззяв.
Я з діда – козак, з другого – січовик,
а в Грузії жить починав.
Три різних краплини в собі я вмістив
і маю я право поета
ганьбити всесоюзних радміщуків,
і ваших, і русопетів.

¹ Бодлер Шарль (1821-1867), Малларме Стефан (1842-1898) – французькі поети-символісти.