|
Кохання мого ти боявся дарма – Не так я безмежно люблю. Мені достатньо було крадькома Зустріти усмішку твою. Хоч ти не належав мені одній І дух пригод тебе в мандри вів – Я рада була тому, що твій Плащ на цвяшку висів. Коли ж ти, наш перелітний птах, За щастям новим знов полетів, Я рада була, що ти той цвях Мені від плаща залишив. В шелестінні літ день за днем мина, Вітер дощем кидає об дах, А в домі у нас подія страшна – Зі стіни витягли цвях. Б’є вітер дощем щосили об дах, Дні ідуть в шелестінні літ, Мені було досить того, що цвях Лишив малесенький слід. Коли ж і слід від цвяха зник Під пензлем, як снігом його замело, Мені було досить того, що слід Ще вчора видно було. Кохання мого ти боявся дарма – Не так я безмежно люблю, Достатньо було мені крадькома Зустріти усмішку твою.. І в теплому вітрі знову ловить То литаврів дзвін, то скрипок печаль. А, що я маю з того, на жаль, Тобі не дано зрозуміть.
|