|
На вечірнім сеансі у містечку малім Спів я слухав актриси, мови не розумів. «Казки лісу над Віднем» ми почули в кіно. І було це недавно, і було це давно... Чи ж тоді міг збагнути, міг подумати я, Що відходить в минуле нині юність моя... Та лишився надовго старий вальс із кіно. І було це недавно, і було це давно... Днів тих не повернути, то вже доля така. Чом же вальс незабутий мене всюди шука? Ніби знов ми з тобою в напівтемнім кіно. Як тоді – так недавно, як тоді – так давно.
|