|
У садку ні звуку, ні шелесту, Спить він до світання пори. Срібло місячне в річці стелиться, Заміські люблю вечори... Річка плине й наче спинилася, Нахилися й срібло збери. Пісня чується – й десь поділася, Незбагненні ці вечори... Що ж, кохана, ти призамислилась? Не мовчімо, поговорім... Годі висловить і не висловить, Що на серці тепер моїм... А вже скоро зовсім розвидниться, Прокидаються кольори. Не забудь же ти, мила, літні ці Заміські наші вечори...
|