|
Ти дивишся мені так ніби-то у душу, В очах твоїх сумних читаю я «Зажди!», Та знаємо, нажаль, що їхати я мушу. Надовго чи? Хто зна? Можливо, назавжди. Серпанковий туман над нами рожевіє, Вже вранішня зоря над тамбуром сія. Кондуктор не спішить, кондуктор розуміє, Що дівчину свою навік лишаю я. Запам’ятаю я усе, що ти сказала, Мить не забуду цю ніколи і ніде. Ще лиш один дзвінок, і стихне шум вокзала. Останній лиш дзвінок, і потяг відійде. Серпанковий туман над нами рожевіє, Вже вранішня зоря над тамбуром сія. Кондуктор не спішить, кондуктор розуміє, Що дівчину свою навік лишаю я.
|