|
Бузково-духм’яни́й туман пливе над нами. Над тамбуром горять опівнічні зірки кондуктор зрозумів, кондуктор зволікає, Бо з дівчиною я прощаюсь назавжди. Стискання наших рук, а часу дуже мало. Тривога і печаль – у погляді твоїм... Іще один дзвінок – і змовкне шум вокзалу А потяг відлетить в бузкову далечінь. Останнє «вибачай» із вуст твоїх злітає, - Поїду я на рік, а може і на два... А може, назавжди ти друга проводжаєш?.. Всього один дзвінок – і від’їжджаю я. Бузково-духм’яни́й туман пливе над нами. Над тамбуром горять опівнічні зірки кондуктор зрозумів, кондуктор зволікає, Бо з дівчиною я прощаюсь назавжди.
|