|
Що так серце, що так серце розтривожено? – Наче вітром збуджену струну... Про любов людьми пісень намножено, Я своєю твоє серце пригорну... Там, де нам було даровано зустрітися, Я брожу стежиною небес. Навіть сонце світить – не насвітиться З тої миті, як побачив я тебе... Перешкоди всі пройти знайду хоробрості, Відшукаю тисячі доріг, Укажи-признач лише на глобусі Місце нашого побачення скоріш... Зможу гори небозоряні підкорювать, Піднімусь на крилах в синяву, Все віднині вічне, мною створене, Світлим іменем твоїм я назову... Посажу я на землі сади для радості, Зашумлять вони весіннім днем... А коли цвітінням світ освятиться, Хай вони тобі нагадують мене!
|