|
Гаї диміли під горою, Вечірній обрій пломенів... Нас залишалось тільки троє Із вісімнадцяти бійців. О, скільки їх, хороших друзів, Лежать лишилось в темноті Край незнайомого присілку На безіменній висоті... Ракета падала, світила Вогонь, як зірка, догоряв... Кого в бою тім не скосило – Назавжди все запам’ятав. Вік не забуде, не забуде Атаки лютії оті Край незнайомого присілку На безіменній висоті... Над нами «мессери» кружляли, І ворог злішав з кожним днем... Та ще міцніше ми єднались Під перехресним артвогнем. І як би важко не бувало, Ти в мрії вірив золоті Край незнайомого присілку На безіменній висоті... У снах я бачу вас, солдати, З ким на фронтах пройшов війну, Землянку нашу в три накати, Над нею звуглену сосну. Неначе знову разом з вами У тій задимленій путі Край незнайомого присілку На безіменній висоті...
|