|
Гаї диміли під горою, І обрій теж вогнем горів... Нас залишалось тільки троє Із вісімнадцяти бійців. О скільки їх, хороших друзів, У тій спочило темноті – Край незнайомого містечка, На безіменній висоті. Ракета падала додолу, мов та зоря, що догора... Не позабути вже ніколи тому, хто бачив це хоч раз. Він не забуде, не забуде Атаки відчайдушні ті – Край незнайомого містечка, На безіменній висоті. Гули сталеві птиці хижі, І видно, наче вдень, було... А ми дружили ще міцніше, Гарматним обстрілам назло. І хоч би як було не важко, Ти вірним був своїй меті – Край незнайомого містечка, На безіменній висоті. Усі вони у снах зі мною – Товариші з воєнних днів, І наш бліндажик під сосною, Геть обгорілою на пні. І сниться: знов стою я з ними На вогняній межі хисткій – Край незнайомого містечка, На безіменній висоті.
|