|
Нам цілу ніч соловейко наспівував, Ночі здавалось не буде кінця, Грона духмяні акації білої Нам до світанку п’янили серця. Сад був умитий весняними зливами, Доли стояли у темній воді. Боже, наївні були ми щасливими, Юні до болю були ми тоді. Роки промчали, зробивши нас сивими, Де чистота пелюсток тих живих? Тільки зима заметілями білими Знов, як колись промовляє про них. В час, коли вітер лютує завією, Знов, як колись зачаровуюсь я – Грона духмяні акації білої, Ви неповторні, як юність моя.
|