|
Спів солов’я не змовкав поміж кронами, Місто мовчало в обіймах пітьми. Білих акацій пахучими гронами Аж до світанку впивалися ми. Сад весь дощами був скупаний зливними, Сяяли зорі в ярах у воді... Боже, якими були ми наївними! Боже, які ж ми були молоді! Роки лишаються сивими віхами. Де чистота тих суцвіть запашних? Тільки зима цвітом білої віхоли Нам нагадає сьогодні про них. В час, коли вітер шаліє над кронами, Вже весняних не палити вогнів. Білих акацій з пахучими гронами Не повернути, як юності днів.
|