|
В ніч весняну соловей нам наспівував, Місто мовчало в закоханих час... Грона духмяні акації білої Зводили з розуму кожного з нас. Сад був умитий весняними зливами, Темні яри вже пливли у воді. Боже, якими були ми наївними, Як молоді ми були ще тоді! Мчали роки, всіх нас роблячи сивими... Де чистота гілочок тих живих? Тільки зима с заметілями білими Нам нагадає сьогодні про них. В час, коли вітер снігами наспівує, З новою силою відчую я: Грона духмяні акації білої Теж неповторні, як юність моя...
|