|
Як же всю ніч соловей нам насвистував! Київ мовчав, загасивши вогні. Грона акації білої, чистої З розуму зводили, як в дурмані. Сад весь умитий весінніми зливами, В темних канавах не спалось воді! Боже, якими ж були ми наївними! Світе, які ж ми були молоді! Весни промчались, зробили нас сивими, Де чистота цих галузок живих? Віхола скрізь, де були ми щасливими, Знову співає сьогодні про них. В час, коли вітер на дасі безтямніє, З новою силою згадую я Білі акації грона духмянії, Що не розквітнуть, як юність моя...
|