|
Піснею ніч розцвіла солов’їною, Місто мовчало, притихле на час, Ґрона духмяні акації білої Ніч, цілу ніч розум тьмарили в нас. Зливами сад був умитий весінніми. Темні яри потопали в воді. Боже, якими були ми наївними! О, які юні були ми тоді... Роки промчали, нас роблячи сивими. Де чистота гілочок тих живих? Тільки хурделиці білими зимами Все ще нагадують нині про них. В час, коли вітер дме з лютою силою, Знов, ще ясніше, завважую я: Ґрона духмяні акації білої, Ви неповторні, мов юність моя!
|