|
Ніч всім у сни дарувала ідилії, Тьохкав для нас соловей повсякчас, Цвіту акації китиці білії, Пахощі зводили з розуму нас. Вмитий дощами, весняними зливами, Сад по колона стояв у воді. . Боже, якими були ми щасливими В юному злеті і на крилах надій!.. Все, що минає, роками простелиться, Де ж ті сади, що вклонялись дощам?! Тільки зима та болява хурделиця За все минуле нагадують нам! Під заметілі пісні легкокрилії З новою силою впевнююсь я Цвіту акації китиці білії Вже неповторні, як юність моя!..
|