|
Нерідко для того, щоби спіймати Шалену курку, чи то півня зрання На землю сина опускає мати, Й не чує крики та його благання. Й даремно бігає вона за втікачем, Який, витягуючи шию уперед, По двору скаче від хазяйки з сікачем. І та забава для обох – не мед. Так й ти мене залишила, мій друже, Примару ловиш, наче наяву. А я, як кинута, заревана дитина Тебе шукаю, вдень і вніч зову. Скоріше мрію з крилами лови І до кохання повернись, яке лишила.
|