|
Не маю наміру об’єднанню сердець Я заважати. Чи у змозі зрада Коханню щирому, положити кінець? Воно не знає меж, гниття та спаду. Кохання це маяк, що височить у бурі, Не меркнучий в туман, ні в темряві нічній, Дороговказ для всіх, що шлях назад забули В безодні океанський та морський. Кохання – то не лялька жалюгідна У часу невгамонного в руках. Та не боїться часу, хоч і видно – Краса зника на щоках та устах. Якщо ж я не правий і мій брехливий вірш, Нема кохання та віршів моїх, між інш!
|