|
Коли я в розбраті із долей та із світом, Молюсь, благаю небо, що є сил. Та зверху там не чуть моїх молитов – Мовчить глухий, байдужий небосхил. Я жалюся на долю та на біди, Зміняти жереб свій готовий із любим, Хто має вдачу, віру та надію, Хто має славу, що прийшла як дим. Та, раптом, я пригадую про тебе, Себе у малодушністі кляну. І жайвороном, у безмежне небо Душа моя летить в височину. З твоїм коханням, як його згадаю – Під сонцем я живу та вільно дишу. Немов на крилах в небесах літаю, Всіх королів на світі я сильніше.
|