|
Коли світанок вранці ледь зростає, Прокинувшись із ліжка після сну, Усе земне його так радісно вітає, Вклоняючись то ніби божеству. Коли у розквіті, у самому зеніті Стоіть світило у небесній висоті, Радіють всі: старі, дорослі й діти Його чудовій колесниці золотій. Коли ж то сонце біг завершує по колу, Ледь-ледь іде, утомлене за день, То не потрібно вже, нажаль, воно нікому І людськи очі не цікавіть височень. Де ділась, молодість?! Розчинилась де? Злетіла, наче птах у синє небо? Ти сина залишив. І хай вперед іде – Він завтра стріне сонце замість тебе!
|