|
Ходять пожежники, Ходить міліція, Ходять фотографи В нашій столиці, Ходять, шукають – Не можуть знайти Хлопця якогось Літ двадцяти. Дужий, плечистий І ще на прикметі: В білій футболці він, В білім кашкеті. Сяє на грудях Значок ГТО. Більше нічого Не знає ніхто. Дужі й плечисті Зросли в нас хлоп’ята, В білих футболках Їх ходить багато. Знаки під сонцем На грудях блищать – Кожен готовий Свій край захищать. Звідки ж узявся І що він за птиця – Хлопець, Якого Шукає столиця? Що він накоїв І винен у чім? Ось що про нього Я вам розповім. Їхав Москвою У квітні Один В білім кашкеті Громадянин; Їде собі На площадці трамвая, Тихо під гуркіт колісний Співає... Раптом він бачить – Навпроти В вікні Хтось метушиться У димі й вогні. Збігся народ, На панелі спинився, Кожен в тривозі Вгору дивився: Там із вікна, Де пожежа гула, Руки Дитина З вогню простягла. Марно й хвилини На роздум не гає, Кинувся хлопець З площадки трамвая – Автомобілю Напереріз І по трубі Водостічній Поліз. Поверх минає... І третій... І п’ятий... Ось вже й останній, Вогнем обійнятий, Чорного диму Звиса пелена. Диха в обличчя Пожежа з вікна. Слизько рукам – Все навколо палає. Ще підтягнувсь – До вікна підповзає. Став Задихаючись, Він на карниз, Дівчинку взяв І спускається вниз. Ось він Рукою Вхопивсь за колону. Ось по карнизу, Ступив до балкону... Серце спиняється, Ноги тремтять, А до балкону ще – Кроків із п’ять. Люди, завмерши, Дивилися знизу, Як обережно Ступав він карнизом. Ось він пройшов Половину Путі. Треба іще половину Пройти. Крок. Зупинився. Ще крок. Зупинився. Враз він за поручні Спритно вхопився, Двері балконні Штовхає рука. Мить – і юнак У квартирі зника... Все у диму, Все у куряві білій – Дзвонять пожежників Автомобілі, Мчать, наче буря, Тривожно свистять, Міддю червоною Каски блищать. Каски розсипались, І за хвилину – Швидко, як в казці, Зростають драбини, Люди в брезенті – Один за одним – Лізуть з драбинами В полум’я й дим... Пломінь зміняється чадом. Насоси Дружно женуть За струєю струю... Жінка підходить І плаче, і просить: – Дівчинку, Доньку Врятуйте Мою... – Ні, – Відказали Пожежники Змішані. – Дівчинки ми Не знайшли у приміщенні. Поверхи всі Ми не раз обійшли, – Досі нікого Ми там не знайшли! Раптом з воріт Обгорілого Дому Вийшов Товариш Один незнайомий, Вкритий іржею І весь у синцях, Дівчинку Міцно Тримав він в руках. Маму дочка Вся в сльозах обіймає... Хлопець стрибнув На підніжку трамвая, Тінню майнув У вагоні за склом І на прощання Махнув картузом... * * *Ходять пожежники, Ходить міліція, Ходять фотографи В нашій столиці, Ходять, шукають – Не можуть знайти Хлопця якогось Літ двадцяти. Дужий, плечистий, І ще на прикметі: В білій футболці він, В білім кашкеті. Сяє на грудях Значок ГТО. Більше нічого Не знає ніхто. Дужі й плечисті Зросли в нас хлоп’ята, В білих футболках Їх ходить багато. Сяють на сонці Значки золоті – Кожен готовий На подвиг Піти.
|