Ми встаємо рано-вранці
В загорожі й на полянці.
– Няу-няу, няу-няу!
– Гау-гау, гау-гау!
– Сторож! Сторож! їсти час!
Годувати треба нас.

Сторож встав у шість годин,
Замітає стежку він,
Прибирає тут і там,
Не дає поїсти нам.

Заглядаючи за грати,
Починаєм ми кричати:
– Погодуйте нас як слід,
Приготуйте нам обід!

За обідом, за обідом
Не говоримо з сусідом,
Забуваєм цілий світ,
Наїдаємось як слід.
Ох, яка тяжка робота!
Вже й спочинути охота.

По обіді морить сон.
Засинає сірий слон.
Показав себе народу
Бегемот – і гульк у воду.

Крокодил упав на дно
І лежить там вже давно.
В темнім закутку ведмідь
Засинає і бурчить.

Тільки поні і верблюд
Походжають там і тут.

На верблюді, на верблюді,
Як в пустині, їздять люди.
Проїжджають між дерев,
Де реве сердитий лев.

Проїжджають біля кліток,
Де орли сидять на вітах,
І везе собі верблюд
На горбі цікавий люд.

А по колу, по землі,
Поні бігають малі.
Мчать і цугом, і рядком,
Мають гривою й хвостом.

Вже ніч наступила надворі,
У небі спалахують зорі.
Розходяться люди в пітьмі
І ми зостаємось самі.
??