Ми встаємо рано-вранці В загорожі й на полянці. – Няу-няу, няу-няу! – Гау-гау, гау-гау! – Сторож! Сторож! їсти час! Годувати треба нас. Сторож встав у шість годин, Замітає стежку він, Прибирає тут і там, Не дає поїсти нам. Заглядаючи за грати, Починаєм ми кричати: – Погодуйте нас як слід, Приготуйте нам обід! За обідом, за обідом Не говоримо з сусідом, Забуваєм цілий світ, Наїдаємось як слід. Ох, яка тяжка робота! Вже й спочинути охота. По обіді морить сон. Засинає сірий слон. Показав себе народу Бегемот – і гульк у воду. Крокодил упав на дно І лежить там вже давно. В темнім закутку ведмідь Засинає і бурчить. Тільки поні і верблюд Походжають там і тут. На верблюді, на верблюді, Як в пустині, їздять люди. Проїжджають між дерев, Де реве сердитий лев. Проїжджають біля кліток, Де орли сидять на вітах, І везе собі верблюд На горбі цікавий люд. А по колу, по землі, Поні бігають малі. Мчать і цугом, і рядком, Мають гривою й хвостом. Вже ніч наступила надворі, У небі спалахують зорі. Розходяться люди в пітьмі І ми зостаємось самі. ? ?