1Шумить у полі, у саду, Лопоче і гуде. Нікуди з дому я не йду Тому, що він іде. 2На рік Новий прийшов у дім Він і рум’яним, і товстим. А як отой скінчився рік, Тоненьким став і зовсім зник. 3Удень іду я і вночі – Не йду ж нікуди, ідучи. Я справно б’ю в потрібний час. Мене ж, проте, вам бити зась! 4Мала, зелена я була, Рожевіть потім почала. На сонці почорніла – І ось тепер я спіла. На паличці між листячком Тебе давно я жду. Ти з’їж мене, а кісточку Зарий в своїм саду. 5Що це, друже? От послухай: Дві голоблі – поза вуха, А на очі – коліщата, І на ніс сідло горбате. 6Немов брати, ми схожість маєм, Удвох завжди рушаєм в путь. В обід ми під столом буваєм, Вночі під ліжко нас кладуть. 7Хто мчить і в небо голубе Пускає дим трубою? Несе вперед і сам себе, Та і мене з тобою? 8У майстерні я умілий Робітник. Кожен день я що є сили Бити звик. Коли ледаря побачу, Що лежить у час гарячий, Добре я його притисну, По макітрі враз як трісну! В дошку, бідний, заліза – Ледве видно картуза. 9На воротах синя хатка. Хто живе у ній, малятка? Двері від людських тісніші – Не для білки, не для миші, Не для нашого дружка – Балакучого шпака. А в ті двері до хатинки Входять вісті на годинку. Вісті довго не гостюють, А у всі кінці мандрують. 10У мене хлопчик в домі є, А літ йому чотири. Він світло без вогню дає Для нашої квартири. Він клацнув раз – І світло в нас, Ще клацнув раз – Погасло враз. 11Співак, оповідач, музика, А все це – скринька невелика. 12В Полотняній стороні По річці Простині Пароплав пливе навгад – То вперед, то назад. А за ним гладінь сама – Ані зморщечки нема! 13Б’є рука його і палка – Та нікому, бач, не жалко. За іцо ж б’ють його, мій друже? Б’ють, бо він надутий дуже! 14Працювати вона стала, Завищала, заспівала, Їла, їла Дуб, дуб І зломила Зуб, зуб.
|