|
Я учитись не бажаю. Сам усе чудово знаю. Столяр я умілий – Майстер свого діла! Я, признатись, не люблю Порпаться в дрібницях. От візьму – буфет зроблю! Це вам не дурниця. Я зроблю буфет як слід – Він стоятиме сто літ. Витешу з ялиці Я нові полиці. Нагорі у вас сервіз, Чайний посуд буде. А під ним – просторий низ, Там поставим блюдо. Тут середні етажі. Ящички дубові, В них виделки, і ножі, І ложки столові. У моїй столярні Інструменти гарні: Плоскогубці і пила Ще й сокира немала, Молоток, рубанок, Долото, фуганок. Дошки я приготував. І даю вам слово: Пуде все, що обіцяв, Завтра вдень готове! Завищала пила, Задзижчала, як бджола. Йшла, ішла – а далі ні! Серед дошки стала, Наче в лещата міцні Враз вона попала. Я вперед її жену, Та ніяк не протягну, Став назад її виймать – В пилки зубчики тріщать... Не вдається щось буфет – Краще збити табурет, Не кривий – пряменький, Чистий і гладенький. Все ж я майстер із майстрів, Від роботи пропотів... В мене руки вмілі – Знаюся в цім ділі! Раз, два – в деревину. Три, чотири – по коліну. В деревину, по коліну, У стіні пробив щілину. Топорище – пополам, А на лобі в мене шрам. Обійдусь без табурета. Краще – рама для портрета. Є портрет у домі в нас Дідової мами. Та підхожої якраз Не знайшлося рами. Я гвіздків чимало взяв І чотири планки, А на кухні відшукав Клею аж півбанки. Раму я зроблю в півдня, Дам їй позолоту, І похвалить вся рідня Цю мою роботу. Тільки клей – хоч не бери: Пересохлий від жари. В’язкість в нім пропала. Позбиваю планки я, Щоб ця рамочка моя Добру міцність мала. Як ударив молотком – Цвях зігнувся черв’яком. Другий я хотів забить – Він зробивсь дугою вмить. А як третій цвях забив, То головку геть скрутив. – Ну, та й цвяхи! – мовив я. – Не заб’єш їх прямо! – І понині ще моя Не готова рама... Ет, журитись не люблю Жодної хвилини! Я на зиму наколю Скалочок з ялини. Скалочки колючі, І тонкі, й горючі, Затріщать, як на пожарі, У старому самоварі. От як весело горять! А хлоп’ята цокотять: – Іди сюди, В самовар їх клади. Ти у нас не майстер, Ти у нас ламайстер.
|