|
Згасають на нашій ялинці вогні, Тьмяніє вона, догоряє. А з лісу, крізь талий льодок на вікні, Ялинки сестра заглядає. Я бачу: засвічує місяць на ній Всі голочки, снігом покриті. Вона, розгорівшись, киває моїй, Моя ж – доживає на світі. І жалко ялинки: сумує вона, Що вже відцвіла її сила, Що вітер-пустун її віт не згина, Простертих, як птахові крила. Красуня-дикунка постукає в скло, Мов хоче зустріться з сестрою. Хоч снігом доверху її занесло, Вона залишилась живою!
|