1На іменини даний Чудовий ніж Складаний. Не налюбуємося ним, – Стальних Шістнадцять лез у нім! Кімнатка в кожного своя, Живе у злагоді сім’я. І всі вони трудівники, В них руки золоті, – І теслярі, й садівники, Помічники в житті. Всяк на роботу залюбки Виходить із оселі – Чи зрізать з палиці сучки, Чи майструвать моделі. Допомагає ножик вмить До дички беру прищепить, Сухе гілля відтяти Уміють ним юннати І марку знять з конверта, З паперу кляксу стерти, Приготувать все на обід, Коли загін іде в похід. Дивись – не відведеш очей, Бо вся вона для діла, Ця сила осяйних речей... Не ніж – майстерня ціла! В ножа ще вдача отака: Гульк – схожий він на їжака. У цій майстерні, далебі, В пригоді стане все тобі: І пилочки маленькі, І ножиці гостренькі, І штопор, свердло, долото, Не злічить всього тут ніхто! Добрячий ніж, Чудовий ніж – Стругай, свердли, Пиляй і ріж – Не пропадеш З ним у біді Ні на землі, ні на воді. 2Тобі твій ніж, як вірний друг, Готовий завжди до послуг. Якщо ж його хтось не для справи У руки візьме – для забави, Лише накоїть лиха він. Сусіда в мене є один – Шарашкін Колька. Тільки глянем, Одразу нас охопить гнів: Це скільки ж він ножем складаним Порізав – зіпсував столів! Забачить де новеньку книжку, Мить – і подряпана уже. А як пійма де-небудь кішку, То ножичками шерсть стриже. Він лавки в скверах, у трамваї Калічить не перестає, Ножем рівненьку спинку крає – Карбує прізвище своє. «Шарашкін» – на десятках лав З вас кожен, мабуть, прочитав. На найбруднішій парті в школі Є «візерунки» отакі ж... Та ось нарешті втік од Колі, Щоб погуляти десь на волі, Малий Стальний Складаний ніж. Він став щербатий – жити гірко, – Знайшовши у кишені дірку, Проліз, сховався у траву: «Хай краще тут я поживу». Зустріли ножичка у лузі Жучки й комашки – нові друзі, Враз познайомилися з ним, До нього входили, як в дім. У звивини ножа вузенькі Біжать усі – які дива! Навкруг луна веселий дзенькіт – Гуляє брава мурашва! Було колись отак. А нині Той ніж лежить у павутинні. Брудний, позеленілий весь, Заріс травою в лузі десь. А чи той ножик знайдуть люди, Чи тут повік лежать він буде? 3Йшов на прогулянку загін. – Дивіться, ніж! – сказав один. А другий каже: – То дурниця, Яка ні на що не годиться, Ти не бери його, полиш, Навіщо нам іржавий ніж! Та каже третій: – Треба взяти. – Авжеж, – погодились хлоп’ята. В роботу ніж оцей візьмім – З старого стане він новим! * * *Спочатку ножичок складаний У гасовій купали ванні. Клинок ізнову став клинком, Бо шліфували наждаком, Гострили леза руки вмілі На карборундовім точилі. Невдовзі став складаний ніж Такий хороший, як раніш. Знов кожне лезо забіліло: Стамеска, свердло, штопор, шило. Блищить і викрутка, як скло, – Іржі мов зовсім не було! І сяють пилочки маленькі Та ще і ножиці гостренькі. Вони живуть в однім ножі І нетерпляче ждуть роботи, Як ждуть машини в гаражі, Як ждуть в ангарі самольоти.
|