|
«Ненавиджу», – це слово-жах, Із милих уст її на днях Зірвалось в гніві. Але, як Вона примітила мій страх, – Притримала вмить язичок, Який мені вже до цих пір Точив то ласку, то докір, А не жорстокіший виро́к. «Ненавиджу», – вже присмирнів, Уста казали, погляд рад Змінити був на милість гнів, І ніч з небес помчала в ад. «Ненавиджу», – та водночас Миттєво додала: «Не вас!»
|