|
. . . Глибокими слідами сорок зим, Хто пам’ятатиие твій царствений наряд, Гребуючи старим лахміттям цим? На запитання: «Де сховав ти враз Ті залишки краси веселих днів?» – Скажеш: на дні очей, вогонь чий згас? То злий насмішник так би відповів. Достойніш прозвучали би слова: «Ви подивіться на моїх дітей. Моя колишня свіжість в них жива, В них виправдання старості моєї». Нехай з роками стигне наша кров, У спадкоємці хай вона палає знов!
|