|
Десь у печері, в прибрежнім краю, Горе своє від людей я втаю. Там і обдумаю Долю я злу мою, Злу і похмуру цю долю мою. Жінка брехлива, всім клятвам твоїм Час вже прийшов розлетітись як дим. Смійся з улюбленим Ти над загубленим І над знеславленими щастям моїм!
|