|
Мишеня зловила кішка І співа: – Не бійсь, малишко! У «кота і мишки» в льох Підем гратися удвох! Мишеня перелякалось, В кішки хижої спиталось: – Хто ж з тобою так гуля? Мама нам не дозволя. – Мур-мур-мур, – муркоче кішка, Та пограйся ти хоч трішки. Мишенятко каже: – Ні, Щось не хочеться мені. Може б, ми й погрались трішки, Тільки хай я буду кішка. А що кішка ти, забудь – Зараз мишкою побудь! Засміялась кішка Мурка: – Ой ти, сіра-сіра шкурко! Як тебе не назовуть, Мишці кішкою не буть... Мишенятко каже: – Мурко, Йди пограємося в жмурки! Очі хусткою закрий І лови мене мерщій! Зав’язала очі кішка, Визира з-під хустки нишком – Дасть відбігти їй від лап, Потім знову мишку – хап! Мишенятко каже: – Кішко, Вже болять у мене ніжки, Дай, прошу тебе, на мить Прилягти і відпочить. – Ну, гаразд, – муркоче кішка, – Відпочинь, коротконіжко. Будем грати, а затим Я тебе любенько з’їм! Кішці – сміх, малому ж – гірко, Та в тину знайшлася дірка. Миттю в дірку навмання Шасть! – і зникло мишеня. Навкруги шукає кішка: – Няу, няу, де ти, мишко? А воно: – Не клич дарма, Де було – тепер нема. Покотилось по підгірку, Закотилося у нірку. Жив звірок у нірці тій – Тхір хитрющий та меткий. Гострозубий, жовтобокий, Злодіяка гостроокий, – Кожен день він полював І курчат по селах крав. От прийшов він «із роботи» І питає гості: – Хто ти? Раз потрапило в нору, Починай зі мною гру! – У кота і мишки? В жмурки? – Запитала сіра шкурка. – Ні, не в жмурки. Ми, тхорки, Більше любимо «кутки». – Що ж, почнемо, та спочатку Порахуємося, братку. Я – звірятко Й ти – звірятко. Мишеня я, Ти – тхорятко, Ти хитриш, Я розум маю. Хто розумний, Той тікає! – Зупинись! – кричить тхорятко І біжить за мишенятком. Мишенятко ж – у лісок І сховалось під пеньок. А до нього білки з дуба: – Вийди граться в горюдуба! – Мишенятко їм пищить: – Спина й так уже горить! Тут, звертаючи з доріжки, Суне звір, страшніший кішки. Весь, як щітка, з голочок. Був то сірий їжачок. А назустріч – їжачиха. Вся в голках, немов кравчиха. Закричав тут їжачок: – Не втечеш від колючок! Ось іде хазяйка-мати. Грайся з нею у квача ти, А зі мною в чехарду. Ну, виходь скоріше – жду! Мишеня іти не стало, А подумало й сказало: – Ні, не хочу в чехарду – На голки ще попаду! Ждуть їжак і їжачиха, Мишенятко тихо-тихо По доріжці поміж трав Прошмигнуло – й слід пропав. Ось добігло до узліску, Чує: – жаби плачуть близько: – Караул! Біда! Ква-ква! Он до нас летить сова! Бачить мишка: справді мчитьс І не кішка, і не птиця; Вся строката, дзьоб кривий, Пір’я дибиться на ній. Очі круглі, як горішки, – Вдвоє більші, ніж у кішки. Затаїло воно дух І сховалось під лопух. А сова – все ближче, ближче, А сова – все нижче, нижче І до нього промовля: – Вийди гратися, маля!.. – Може, в хованки? – спитало І мерщій пустилось драла. Заховалося в траві. Не знайти його сові. Цілу ніч сова шукала, Ранком бачити не стала, Сіла стомлена на дуб І очима – луп та луп. Мишеня ж умило рильце Без водиці і без мильця І пішло шукать свій дім – Там татусь і мама в нім. Йшло, ішло, зійшло на гірку І внизу впізнало нірку. От зраділа мишка-мати! Ну малого обіймати! А брати без передишки З ним ганяють в мишки-мишки.
|