|
Жила-була дівчинка. Як її звали? Хто звав, Той і знав. А ви не знаєте. То скільки літ їй було? Скільки зим, стільки й літ. Сорок? – Під! Лиш чотири рочки. І був у неї... Хто у неї був? Сірий, Вусастий, Смугастий. І хто то? Котятко. Заходилась дівчинка котика спатки класти. – Ось тобі під спинку М’якеньку перинку. Зверху на перинку Чисту простининку. Ось тобі під вушка Біленька подушка. Одеялко на пуху І хустина поверху. Поклала котятко, а сама пішла вечеряти. Вертається назад, – що то таке? Хвостик – на подушці, На простинці – вушка. Хіба так сплять? Обернула вона котятко, поклала, як треба: Під спинку Перинку. Під перинку Простининку. Під вушка Подушку. А сама пішла вечеряти. Прийшла знову – що то таке? Ні перинки, Ні простинки, Ні подушки геть нема, А вусастий, І смугастий Вже під ліжком – Там вже я! Ну хто так спить? Ось таке дурненьке котятко! Захотіла дівчинка котятко покупати. Принесла кусочок мила, За мочалкою сходила, І водичку із котла В чайній чашці принесла. Котятко митись не хотіло І коритце затурлило. Коло скрині, за кутком Миє лапку язичком. Ось таке дурненьке котятко! Почала дівчинка вчити котятко говорити: – Котик, скажи: м’я-чик. А він каже: м’яв! – Скажи: ко-ник. А він каже: м’яв! – Скажи, е-лек-три-ка. А він каже: м’яв-м’яв! Лише «м’яв» та «м’яв»! Ось таке дурненьке котятко! Почала дівчинка котятко годувати. Принесла з овесом кашки, Відвернулося від чашки. Редьки трішки принесла, Відвернувся – Їж сама. Принесла шматочок сала. Відповів хвостатий: – Мало! Ось таке дурненьке котятко! Мишей в домі геть нема, Олівців було аж тьма. На столі лежали в тата Котику попали в лапи. Розігнавшись, поскакав Олівець, як миш, впіймав. Як так можна й закотити З-під стільця під ліжко миттю, Від стола, знов до стільця, Та до шафи й без кінця. Підштовхне – і дряп-дряп! Геть під шафу все підряд. На ряднині коло шафи, Причаївся – лиш сопе... Лапа куцинька шкрябоче олівеця не дістає! Ось таке дурненьке котятко! Закутала дівчинка котятко в хустину І пішла з ним гуляти в садочок. Люди питають: – А хто це у вас? А дівчинка відповідає: – Це моя дочечка! Люди питають: – А чому у вашої дочечки сірі щочечки? А дівчинка відповідає: – Давненько вона не вмивалась! Люди питають: – А чому у неї лапа волохата, а от вуса, як у тата? А дівчинка відповідає: – Вона давно не голилася! А котятко, як вискочить, та як побіжить, – всі і зобачили, що це котенятко вусасте і смутасте. Ось таке дурненьке котятко! А згодом, а згодом Став він розумним котом, А дівчинка також виросла, стала ще розумніша І навчається в першому класі сто першої школи міста Києва.
|