|
Ніч, як сльоза, – витікала із ока, – як плазма. І на криши по віях сповзла, – мов птиця. Встала печаль, як Лазар, – І полетіла на вулиці: ридати й виниться. Кидалась на шиї – і всі шарахались І кричали: безумна! І в барабанні перетинки страхом бахались, – Били, як сто дзвонів від бубна.
|