|
Впала доля, як зірниця, Як та вія у водицю. Облудився я сповна – Хтозна, то чия вина. Хочеш яблука нічного, Збитню свіжого, крутого, Хочеш, валянці зніму, Як пушинку підніму. Янгол в яснім павутинні В золотій стоїть овчині, Ліхтаревий промінь, ген, Ледь торкається рамен. Чи із посмиком моторним Кітка, ставши зайцем чорним, Слід стібками проведе І зникає абиде. Як тремтіла губ малина, Як поїла чаєм сина, Гомоніла наздогад, Ні до чого і невлад. Неумисно як затнулась, Ошукалась, усміхнулась, Аж спахнули риси всі У незграбній тій красі. Поза кукіля двірського І цвітіння саду цього, В позавійній стороні, – Станеш жінкою мені. Взявши валянці сухії, Кожушанки золотії, Як подружжя молоде, Шляхом пізнаним підем Без завад, без оглядання, Де нам віхами в сіянні – Від зірниці й до зорі Променисті ліхтарі.
|