|
І знову битв різноголосиця На світу давніх плоскогір’ях, І лопаттю пропелер лощиться, Мов кість нагострена тапіра. Рівнянням поміж смертю й крилами З алгебраїчності гулянок Злетівши, пам’ята він виміри Нових ебенових цяцянок, Врагиню ніч, розсадник вражості Істот коротких, ластоногих, І молодецьку силу тяжкості: Початок влади кодла цього. Отож готуйтесь жити в часові, Де – ані вовка, ні тапіра, Будучиною небо в тяжеві – Як збіжжям ситого ефіру. А то сьогодні переможники По льотних цвинтарях никали І, страчуючи молоточками, Ще й крильця бабок обривали. Даваймо слухать грому проповідь, Як внуки Себастьяна Баха, Затим на сході і на заході Поставимо органні крила. Даваймо кинем бурі яблуко На стіл бенкетникам-землянам І на скляній тарелі оболок Страв посередині поставим. Даваймо все застелим наново Камчатним простору обрусом, Перемовляючись, радіючи, Подаючи навзаєм брашна. На мирнім круговому судьбищі Заледеніє кров зорею; Вагітна і глибока будучність Дзижчить медункою над нею. А вам, хто в час глухий – у висях, Під хлист війни, за владу вбогих, – На честь ссавців хоч спромогтися б І на сумління ластоногих! І тим смутніш нам, тим безрадісніш, Що люди-птиці гірш од звіра І що в стерв’ятників і яструбів Несамохіть ми більше вірим. Як шапка холоду альпійського, Із року в рік, у спеку й літо, На людства чолі олімпійському Війни морозяні долоні. А ти, глибоке й нагодоване, Що завагітніло лазур’ю, Немов луска, розглазуроване, І альфа, і омега бурі; Тобі – чуже і обезкровлене – Для поколінь в успадкування Завжди високе і оновлене Передається здивування.
|