|
Над морем голос прошака й кіфари. Не вмерла ще несправедливість Риму, І виють пси, і репані татари В забутих селах кам’яного Криму. О Цезарю, ти чуєш рокотання, Отар овечих хрипле голосіння? Чи надаремне, явно без вагання, Незримий місяць ллє своє проміння? Не той, задивлений у Капітолій, Що осяває ліс колон холодних. А той, звичайний місяць, що ніколи Не забуває про вовків голодних.
|