|
Невідворотності слова... Закам’яніла Іудея, На груди важкістю всією Його схилилась голова. Стояли воїни довкіл На варті в’янучого тіла; Як квітка, голова висіла На стебелинці затонкій. Відходив й – посідав свій трон, Немов купава в рідну вирву, Яка її з корінням вирве, Свій тріумфуючи закон.
|