|
Хмаритиме серце в неволі, Камінням тяжітиме плоть До тої пори, як на долю Поетові вкаже Господь. Чи пристрасть на нього злетіла, Чи важкість у ньому жива; І привиди прагнуть до тіла, І плоті причетні слова. З тремтінням жіночим предмети Жадають своїх іменин, А він заповітні прикмети Із темряви бачить один. В надії на знак, як на спомин, Він чує, готовий на спів, Небесного шлюбу відгомін В єднанні нехитрому слів.
|