|
Як хмарою серце повите І каменем видалась плоть, Допоки на долю поета Йому не покаже Господь. І пристрасть якась налетіла, І важкість якась ще жива; І привиди марять про тіло, Й до плоті причетні слова. Як жінки, жадають предмети, Мов пестощів, власних імен, Чатує на темні прикмети Поет серед чорних терен. Чекає незвіданих звісток, Йдучи, як на подвиг, на спів: І шлюбу таємна завіса Наявна в узгодженні слів.
|