|
Я до губ притуляю цю зелень – Клятву цих глеюватих листків, Цю присягопорушницю-землю, Матір пролісків, кленів, дубків. Подивись, як міцнію і сліпну, Проростаючи у корінцях; Чи не надто неправдоподібно Від гримучої пари в очах? Жаб, немов крапелиночки ртуті, Стрекотання єднає смерком, Наливається соками пруття, І парує земля молоком.
|