|
Флейти грецької тета і йота – Теревенів забракло немов – На творіння не маючи квоти, Зріла, йшла, забивалася в кров. Не покину – не зможу. Несу он, Зуби стисну, та річ то пуста. І слова язиком не просуну, Розім’яти безсилі вуста. А флейтисту у спокій не гідно, Все гадає, що він сам-один, Що колись саме він море рідне І зліпив із бузковості глин. І бринить честолюбністю шепіт, Губи ніби згадали напій, Бережливість квапливо їй щепить, Звуки цідить, охайний скупій. Не повторимо вслід – тільки зморим Глин кавалки в долонь глибині. І коли я наповнився морем, Мором стало мірило мені. І вуста мені скуто оскомою Від терпкого щемкого жалю. Й мимоволі до скону, до скону Рівнодіючу флейти хилю.
|