|
Набувши зір вузьких і лютих ос, Що смокчуть вісь земную, вісь земную, Я чую все, що здріти довелось, Пригадую напам’ять або всує. І співу, й малювання не терплю І не воджу смичком чорноголосим, Лише в життя впинаюсь і люблю Позаздрити могутнім, хитрим осам. Я мрію, щоб коли-небудь могло Примусити, як сон і смерть мину я, Повітряне стрекало і тепло Почути вісь земную, вісь земную.
|