|
Розриви круглих бухт, і хрящ, і синь жива, Повільний парус, що його хмарина здовжить, І вже не бачу я, що там пливе Нева: Органних довше фуг – гірка морів трава, Хибноволоса – і брехати може. Іржа розлогий берег той тривожить. Чом з іншого піску мені зробили ложе? Ти, горловий Урал, плечаста міць Поволжя Чи цей рівнинний край – усі мої права, Вдихати їх грудьми я мушу, як і кожен.
|