|
Як світлотіні мученик Рембрандт, Я глибоко пішов у час, який у дремі, Тож різкість і вогонь мого ребра Без охорони вартовим окремим І воїном оцим, що під грозою сплять. Чи вибачиш мені, мій пречудовий брат, І майстер, що створив чорно-зелену темінь, Та око соколиного пера І скриньки дорогі опівночі в гаремі Бентежать недарма, бентежать без добра Міхами присмерку розпаленіле плем’я.
|