|
Де стогін зв’язаний і кинутий між стін? Де Прометей – скали підмога і подоба? А де орел жахний, де жовтоокий гін Залізних пазурів, що линуть із-під лоба? Минулося. Трагедій не вернуть, Та губи ці страшні, їх сила груба, Та губи ці ведуть несхибно просто в суть Есхіла-носія, Софокла-лісоруба. Він – всім привіт, луна, він – віха віх. Він – кам’яний театр, де всі часи роздерті. Він встав, і всі жадають вздріти всіх, Живих, і вимерлих, і не імущих смерті.
|