|
В лице морозу я один глядів, – Нікуди він, а я – нізвідки, І все прасується, плоїться без горбів Рівнина, дихаючи зрідка. А сонце мружиться в крохмальній наготі. Примруженість його – спокійна, втішна, Ліси десятизначні – майже ті... І сніг хрустить в очах, як чистий хліб, безгрішний.
|