|
Ці краї у темноводді – Сльота хліба, гроз цебро – Не шляхетний двір сьогодні – Океанськеє ядро. Їхній я люблю малюнок – Він, мов Африка, лежить. Посвітіть – прозорих лунок На фанері не злічить. Анна, Розсош і Грем’яче, – Вимовляю імена, Білизну снігів я бачу Із вагонного вікна. Я в полях кружляв колгоспних – Аж повітря повен рот, Соняхів голівки просто Роблять в вічі поворот. В’їхав в темінь рукавичну – У засніжений Тамбов, Бачив Цни – для річки звичний Білий-білий геть покров. Трудодень землі знайомий Я навік запам’ятав, Воробйовського райкому Дух у пам’яті постав. Де я? Що вчинив такого? Степ безкраїй без снігів. Мо’, це мачуха Кольцова, Ні, це щиглик тут осів. Місто темне і німотне Можна вгледіти в пітьмі, Тільки чайник неумовкно Щось бурмоче сам собі, У повітрі степовому Лиш перегук поїздів Та украинская мова Із розтягнутих гудків.
|