|
Всередині гори лежить кумир В покоях-сховах безбережних і щасливих, А з шиї капотить перлистий жир, Мережить бережно сонливі переливи. Та за дитинних літ з ним бавився павич. Його індійська райдуга живила; Поїла молоком з рожевих межиріч І в багряницю облачила. Кість саркофагова зав’язана вузлом, Хоча олюднені кінцівки і суглоби, Він усміхається ротищем-маслаком, Він мислить кісткою і чується чолом: Не пам’ятає про свою людську подобу.
|